Від гуманізму до неогуманізму, постгуманізму та трансгуманізму: педагогічне прочитання

Анотація

Стаття присвячена висвітленню понять гу­манізм, неогуманізм, постгуманізм, трансгума­нізм, їх прочитанню крізь призму педагогічної на­уки і практики. Текст написаний на основі аналі­зу українських, французьких, польських джерел, а також власних міркувань. З’ясовано, що класич­не тлумачення гуманізму впродовж останніх десятиліть піддавалося різни­ми дослідниками перегляду через щораз більші протиріччя між соціальними, економічними, духовними потребами суспільства і розглядом гуманізму з його антропоцентричним ставленням до людини як міри всіх речей. Вияв­лено, що вони привели до розширеного і видозміненого його розуміння, який отримав назву неогуманізм (новий гуманізм). У статті охарактеризовано тлумачення дослідниками неогуманізму, що спирається на морально-етич­ні ідеї й ідеали, які стосуються філософських, екологічних, педагогічних та інших аспектів життєдіяльності людини. Відзначено, що внаслідок різкого зростання нових технологій виникли дві критичні до гуманізму/неогуманіз­му концепції – постгуманізм і трансгуманізм. У тексті розкрито поняття постгуманізму, який, за твердженням дослідників, розглядає людину в єднос­ті, злитті з машинами, технологічними пристроями, тобто людського і не­людського. Надано основні характеристики постгуманістичних тенденцій, які свідчать про поступове зникнення людини як активної і самодостатньої дієвої особи. Зазначено, що відповідно трансгуманізм, як радикалізоване від­галуження постгуманізму, сконцентрований на використанні технологій з метою створення досконалої у фізичному і розумовому відношенні людини (Homo Perfectus), коли стирається різниця між людиною і машиною. Пока­зано, як ці процеси впливають на сучасну систему освіти, яка у прискоре­ному темпі поглинає нові технології, заміщуючи свій традиційний інстру­ментарій навчання читанню, письму, рахунку, спрямований на формування «довгої» пам’яті, на технологізовані пристрої. У статті також порушено питання неогуманізму, який носить біоцентричний характер, а в педаго­гічному аспекті проявляється як гуманне ставлення до природи, живих іс­тот, насамперед тварин. Така тенденція набуває особливої актуальності в умовах екоциду, спричиненого воєнними діями росії проти України. Зроблено висновок про необхідність ознайомлення з цими процесами, їх урахуванням для розбудови сучасного вітчизняного освітнього простору.