Педагогіка свободи у аксіологічних вимірах освіти

Анотація

Філософія і освіта з найдавніших часів тісно взаємно пов’язані у своїй спрямованості до виховання найкращих рис людини. Філософія поставала не лише як наука про загальні принципи та цінності буття та пізнання, але і як практикування у вихованні чеснот. Поняттю «свобода» відведено цен­тральне місце в гуманістичній концепції особистості, воно розглядається як основна умова її існування і саморозвитку. Ступінь внутрішньої свободи часто розглядалися в науці як критерій рівня особистісного розвитку. Пе­дагогіка постає як практика і теорія спрямування зусиль педагога і учня на удосконалення людини у ході освітнього процесу. З погляду соціального про­цесу функція виховання як пайдеї полягає у підготовці особистості до повносправної участі у житті свого суспільства. Метою цієї статті є світогляд­не осмислення та опис основних рис педагогіки свободи, у аксіологічних ви­мірах. Для досягнення поставленої мети необхідним буде виконання певних задач, а саме: з’ясування розуміння феномену свободи у філософсько-освітній парадигматиці, переосмислення категорії свободи у педагогічному дискурсі, дослідження джерельної бази у соціогуманітарному інформаційному про­сторі. Для цього здійснено огляд найбільш відомих і впливових концепцій у філософії освіти, таких як критична педагогіка Паоло Фрейре, гуманістична психологія Еріка Фрома та Віктора Франкла, освітні моделі Жан-Жака Русо та Марії Монтесорі, а також їх переосмислення сучасними українськими до­слідниками. Сучасна наукова концепція розвитку педагогіки свободи має те­оретичне і практичне значення для обґрунтування сучасної стратегії розви­тку як аксіосфери освітнього простору так і соціальності у цілому. Оскільки змістовним аспектом системи цінностей є концептуалізація свободи, то аксіологічні виміри цього феномена мають майбутнє, за умов якщо спосте­рігач і спостережене мають майбутнє.