«Віки» цивілізації як моделі політичного представництва

Анотація

Метою цієї статті є опис розвитку людської цивілізації з точки зору дедалі більш репрезентативних структур управління, структур, які роблять людей все більш і більш присутніми у вищих ешелонах прийняття рішень. Згідно з гіпотезою статті, існує три основні виміри цього розвитку: по-перше, засоби комунікації стають все більш абстрактними, змушують суспільство бути більш свідомим стосовно самого себе, оскільки воно отримує здатність до саморефлексії та самокритики з дедалі складніших точок зору, що робить суспільство все більш справедливим. ; по-друге, антропоморфізація/релятивізація все більш творчих форм життя, перетворення їх з свавільних сил на «рідних» партнерів для спілкування; по-третє, якщо законотворчість здійснюється в рамках обміну перспективами, в якому реальність та люди належним чином представлені, закони, видані таким чином, роблять суспільства все більш вільними (1) від диктату насильницької влади (2) для практики мистецтва взаємозалежності, тобто створення нових моделей співпраці. Сюжет розвитку полягає в балансуванні між залежністю від зовнішньої сили та мітом само-створення; Розвиток відбувається тоді, коли ми здатні релятивізувати силу, що створює наше життя на цьому конкретному етапі, тобто знайти з нею спільну мову та зробити її «рідною». Якщо ми занадто покладаємося на зовнішню силу чи на власну силу, ми перестаємо брати участь в обміні перспективами, у політиці, яка створює нові, ширші та глибші контексти суспільного життя. У цьому сенсі люди «покликані» до репрезентативної політики, щоб зробити себе та один одного присутніми на вищих рівнях законотворення, щоб створені в них закони, за якими живуть люди, відповідали як власним бажанням людей, так і реальності як такій. Можливість цієї репрезентативної діяльності заснована на вірі в Трійцю, де Особистості стають присутніми одна перед одної до міри повної прозорості, але без будь-якого стирання різниці.