Проти течії. Про педагогіку свободи у польській педагогічній думці

Анотація

Польща серед східноєвропейських країн, що знаходилися у сфері впливу СРСР,  користувалася найбільшою свободою, що ставить під сумнів поспішні та оціночні судження тодішніх освітян, називаючи деяких з них  homo sovieticus. Ситуація була дуже складною, і в цьому контексті слід провести дослідження педагогічної думки XX століття. Незалежно від того, наскільки ідеологізованою була польська освіта, слід зазначити, що багато вчених, які формували свої теоретичні концепції у вільній, довоєнній Польщі, виступали проти пропаганди сталінізму в науці та освіті. У той час костьол відігравав певну позитивну роль у цій боротьбі, яка також вважалася опортуністичною. Передвоєнна філософія освіти, яка відійшла від доктринальних положень марксизму-ленінізму, стала головною мішенню нападу, і такі видатні вчені, як С. Гессен, Б. Наврочинський, Л. Чмай та К. Сосніцький, були предметом цькування з боку влади. Відгомін тих часів, який триває і донині, відображається у вірі в особливу цінність, а іноді й у виході на перший план емпіричної педагогіки з одночасним запереченням філософської педагогіки. Тим часом Гессен довів, що емпірична педагогіка - цінна сама по собі і є чудовим інструментом для того, щоб дізнатися, як це є, але мовчати про те, як це має бути. Вся телеологія, яка до війни виросла з філософських течій (неокантіанство Гессена, Львівсько-Варшавська школа Наврочинського та Сосніцького) в епоху домінування однієї партії, була похідною від її ідеології, позбавляючи педагогіку її суб’єктивності та наукової самостійності. Польську педагогіку свободи вирізняє факт іі практичного розвитку в історико-філософській орбіті, коли ми дивимось на неї з предметної сторони та позитивного розпаду, коли ми хочемо зрозуміти її через особистості її творців.