«Викладач-студент»: нелінійність взаємодії особистостей

Анотація

Ідея розгляду нелінійності взаємодії особистостей у відношенні «викладач-студент» зумовлена переходом науки від класичного до некласичного і постнекласичного етапів її розвитку. Парадигмальні зрушення, що вимагають змістовно-смислової експлікації відношення «викладач-студент» в певному дискурсі пов’язані із синергетичною дослідницькою програмою і формуванням складного та нелінійного стилів наукового мислення. Оскільки існує низка підходів до філософсько-методологічного дослідження відношення «викладач-студент», то можна говорити про низку ускладнень, адже кожен із компонентів цього відношення показує багатоманітність своїх взаємодій тощо. Саме через це і не існує єдиного розуміння проблеми відношення «викладач-студент», яке можна було б застосовувати відносно різних контекстів. На основі нелінійного підходу до розуміння відношення «викладач-студент» розкривається нелінійність кожного з компонентів цього відношення та їхній взаємовплив один на одного. З’ясування проблемного спектру терміну «особистість» в статті здійснювалося на основі вивчення класичних та сучасних досліджень. Методологічний ракурс, через який відбувалося дослідження, дав цілісне уявлення про розуміння нелінійності характеристик особистості у обох з компонентів цього відношення. З’ясовано, що тлумачити особистість нелінійно можна лише у її взаємодії з іншими, саме тому будь-яка особистість, яка задіяна в освітньому процесі, буде набувати нелінійних характеристик. З’ясовується значення розуміння нелінійності характеристик особистості в сучасному постнекласичному дискурсі та досліджується методологічний потенціал нелінійного підходу до розуміння особистості. На основі синергетичного підходу виведено розуміння нелінійності характеристик особистостей як активних суб’єктів відношення «викладач-студент», які здатні до самоорганізації, саморозвитку, саморегуляції, самоаналізу та самореалізації, і є носіями нелінійного стилю мислення.