Вишкіл історією: доба втрачених шансів

Анотація

У статті аналізується проблема незалежності України. Незалежність розглядається подвійно: як формально-правовий акт і як правдивий суверенітет народу. Набуття реального суверенітету розглядається як процес досягнення соціальної зрілості (виховання) народу в ході його історії. Показана генеалогія ідеї незалежної держави і її зв’язок з епохою модерну. Ідея державної незалежності не притаманна ані політичній свідомості, ані практиці більшої частини доби цивілізації аж до початку модерну. Обґрунтовується теза, що незалежність є важливою соціальним завданням сучасного українського суспільства, а не простим фактом його життя. Політико-правовою основою незалежності є суверенітет народу. Він декларований конституцією, але не відбувся де-факто. Обмеженість суверенітету народу пов’язується з узурпацією влади і власності в Україні замкненою правлячою корпорацією. Аналізуються три основні соціальні сили, які визначали розвиток країни періоду незалежності. Ними є: корисливий інтерес нового панівного класу, державницькі прагнення протестного руху (що його зазвичай іменують національно-демократичним) і інерція радянського життя переважної маси населення. Простежується змістовний зв’язок між способом урядування в радянській системі і режимом правління панівної корпорації в новітній українській історії. Ключовою особливістю правлячої корпорації є неявний, прихований характер її панування. Це руйнує продуктивну соціальну динаміку, створює передумови для соціального колапсу. В останній період, після другого майдану, спостерігається тяжба народу – громадянської спільноти – з корпорацією можновладців та її соціальними сателітами за організацію суспільної життєдіяльності. Робиться висновок про те, що тільки знищення привілейованого положення правлячої корпорації відкриває перспективу реального народовладдя і продуктивного розвитку України в умовах глобального світу.