Діалог культур як синтез мистецтв: досвід формування інтегративної поетики в сезонах Сергія Дягілєва

Анотація

Стаття присвячена визначенню синтезу мистецтв в сезонах Сергія Дягілєва як діалогу культур. На відміну від інтерпретації діалогу культур як соціологічного явища, що стало вже трюїзмом, коли діалог культур в сезонах Сергія Дягілєва розглядається як діалог французької та російської культур, надається інтерпретація діалогу культур в творі мистецтва. Зокрема у «Весні священній» Ігоря Стравінського в постановці В. Ніжинського, сценографія Миколи Реріха, відбувається діалог язичницької та християнської культур як синтетичний хореографічно-музичний образ. Декорації Реріха вносять ще одну культурну алюзію – образи Сходу. Філософський зміст інтерпретації полягає у світоглядному визначенні синтетичного художнього образу як культурного діалогу. Філософсько-освітнянський локус презентовано аналізом феномена сіяння як особистого вчинку митця. Стравінський, Сергій Прокоф’єв, Серж Лифар, Вацлав Ніжинський, Броніслава Ніжинська – митці, що в свій час жили в Україні, створили в ній багато робіт, перебуваючи у Франції, привнесли у вистави Сезонів неповторний колорит та експресионізм, який можна ідентифікувати з глибинними засадами української культури, зокрема музики, хореографії. Історико-культурологічна та філософська реконструкція власного вчинку як способу бути в світі мистецтва пов’язана з потребою передати свій досвід іншим. Теоретичні твори та спогади Стравінського, Лифаря свідчать, що в сценічному просторі Сезонів існувала певна школа зростання. Молоді люди швидко ставали провідними танцюристами, а потім створювали вже свою власну хореографічну школу – «кубістичну» у Броніслави та Вацлава Ніжинських, «медіальну» – у Лифаря. Стравінський стає засновником нового типу сценізму синтетичного типу, де музичність, картинність пластичних екзерсисів перетворювалися на великі полотна різних жанрів – фольклорного, імпресіоністичного, експресіоністського контрапункту. Філософія сучасної художньої освіти в сфері музичної, хореографічної та вокальної творчості спонукає то культурно-історичної реконструкції досвіду провідних митців, що в європейській культурі початку ХХ століття створили неперевершені шедеври свого часу.