Перспективи розвитку духовної освіти в Україні

Анотація

Стаття присвячена критичному дослідженню бачення українськими богословами можливих перспектив розвитку духовної освіти в Україні у зв’язку із очікуваними різними теологами загальними змінами позиції релігії у національному публічному просторі, виявленню того, з чим у дійсності пов’язаний потенціал подальших позитивних змін в українській теології та духовній освіті. Українські богослови та їх симпатики серед дослідників позитивні перспективи розвитку духовної освіти пов’язують із новими можливостями, які нібито надає світогляд постмодерну або пост-постмодерну. Сьогодення оцінюється як постсекулярний стан соціальності, оскільки релігія повертається у публічну сферу. У зв’язку з цим критикується характерний для модерну дуалізм світського і релігійного, модерне ототожнення соціального із світським і віднесення релігійного виключно до приватної сфери життя. Українські богослови та їх симпатики вважають, що самі по собі криза теорій секуляризації та повернення релігії у публічну сферу легітимізують існування богослов’я як науки та визнання духовної освіти як частини загальнонаціонального освітнього простору. Правове визнання богослов’я у 2014 році відкрило можливості для легітимізації богословських ідей у загальнонауковому дискурсі, але виявилося, що навіть політичне богослов’я та теологія освіти можуть запропонувати лише доволі обмежені проекти, що розвивають ідеї західного постмодерного неоавгустіанства. Ситуація погіршується через панування у значній кількості семінарій та у великій кількості конкретних напрямків богослов’я «теології повторення», через неспроможність запропонувати власні християнсько-демократичні ідеї, через відмову від створення соціальне вчення, яке б відповідало складним викликам сьогодення. Здійснений аналіз доводить, що сьогодні сталий розвиток мають ті конфесійні системи духовної освіти Україні, які забезпечені лідерськими науково-дослідницькими інституціями. Ці інституції створюють наукову продукцію високої якості, задають загальний високий рівень викладання і навчання, здійснюють підготовку кадрів вищої кваліфікації. Таким чином, саме модерна освітня технологія створення певної конфесією (чи їх об’єднанням як у випадку протестантів) головного наукового і навчального центру, який діє за всіма національними і світовими стандартами освіти та науки, дозволяє лемітимізувати богослов’я та створити умови для розвитку всіх елементів конфесійних систем духовної освіти.